Алея Слави
полеглих під час захисту
України від збройної агресії РФ

Дзидза Микола Васильович

Норка
Дата смерті: 29 вересня 2022 р
Вік: 34 р.
Область проживання
Івано-Франківська
Населений пункт
м.Івано-Франківськ
Дзидза Микола Васильович – герой, що врятував побратимів ціною власного життя Він не шукав слави. Не мріяв стати героєм, не прагнув нагород. Просто робив те, що вважав за правильне – боронив свою землю, свою родину, свою країну. Микола Дзидза, (позивний Норка) боєць полку «Сафарі» Національної поліції України «Дніпро-1», був одним із тих, хто у критичний момент не зрадив, не відступив, не сховався. Його історія – це історія мужності, самопожертви і безмежної любові до України. Микола народився 23.07.1988 у невеликому селищі Чернелиця на Івано-Франківщині. Він був звичайним хлопцем, який ріс серед Карпатських гір, грався з друзями, мріяв про майбутнє. Але коли країна покликала – не залишився осторонь. Спершу строкова служба, потім участь в антитерористичній операції на Донбасі, робота у ДСНС. А після 24 лютого 2022 року – знову зброя в руках, знову передова. 29 вересня 2022 року підрозділ Миколи виконував завдання у Ямполі, на Донеччині. Ворог влаштував засідку. Вогонь сипався звідусіль, ситуація ставала критичною. Саме тоді Микола прийняв своє останнє рішення – він взяв удар на себе. Він стримував навалу до останнього, поки не впав, важко поранений. Але навіть у ту мить, перед тим як заплющити очі назавжди, його останні слова були: «Слава Україні!» 
Його побратими кажуть: Микола був надійним, завжди приходив на допомогу, не боявся брати відповідальність. Він міг підбадьорити словом, розрадити жартом, а у бою – прикрити спину товариша, навіть якщо це коштувало йому життя. Сьогодні ім’я Миколи Дзидзи звучить у пам’яті тих, хто його знав. 
Він залишив по собі родину – дружину Мар’яну, маленьких дітей Софійку і Тимофія. Але він залишив і щось більше – приклад честі, вірності, сили духу. 
 Його поховали на рідній землі, а посмертно нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Та головна нагорода – це пам’ять. Бо такі, як Микола Дзидза, не вмирають. Вони назавжди залишаються в строю.