Кутовий Вадим Юрійович
Старший солдат, заступник командира бойової машини, навідник-оператор.
З 2012-го року служив у в Національній гвардії України,
у 2014-2017 роках за контрактом в батальйоні спецпризначення «Донбас-Україна».
Загинув в складі 109-го батальйону у н.п. Білогорівка під Бахмутом, прикривши собою побратима перед смертю.
Нагороджений медаллю «За оборону рідної держави» та двічі нагрудними знаками «За зразкову службу», посмертно орденом «За мужність» III ступеня та медаллю «За честь і звитягу», відзнакою.
Почесний громадянин міста Івано-Франківськ. В честь Вадима перейменовано вулицю у с.Вовчинець Івано-Франківського району.
В Івано-Франківську на фасаді ліцею №25 встановлена меморіальна дошка.
Вадим народився 7 квітня 1993 року в с. Тетерівка Черкаської області. Батьки покинули його у віці двох років, виховувала Вадима бабця Віра Арсенівна Кутова. Разом з Вадимом жив рідний брат Володимир та дядько Сергій і тітка Світлана. Також він мав ще двох рідних братів Володимира і Віталія.
В селі завжди багато роботи, тож дитинство було нелегким. Вадим змалечку був працьовитим і відповідальним, а також дуже добрим, любив тварин. Після 9-го класу пішов навчатися в Жашківський аграрно-технічний професійний ліцей на електрогазозварника та водія транспортних засобів, який закінчив у 2010 р.
На військову службу призваний 12-го травня 2012-го року у в/ч 3002 МВС Національної гвардії України у Львівській області. Був відважним, підтримував своїх побратимів.
29-го грудня 2012-го року нагороджений нагрудним знаком II ступеня «За зразкову службу».
Увечері 30-го листопада 2013-го року приїхав на Майдан Незалежності в м. Київ. Саме тоді його можна було зустріти серед активістів та студентів.
Найбільше Вадиму закарбувався у пам'яті день 20-го лютого, коли силовики почали застосовувати вогнепальну зброю. Це і стало поштовхом стати на захист Батькивщини.
З початком Антитерористичної операції у 2014-му році захищав Україну.
Служив у радіолокаційних військах ЗСУ в/ч А 1606 з 3-го квітня 2014-го р. до 3-го березня 2016-го р.
Боронив нашу землю від ворога в найгарячіших точках бойових дій на сході України - Піски, Щастя, Марʼїнка, Світлодарська дуга, Бахмут.
З-го березня 2016-го р. перевівся служити в батальйон спеціального призначення «Донбас-Україна» в/ч В2612.
Брав участь у боях під Марʼїнкою Донецької області на посаді оператора ПТВ. Під час штурму однієї з позицій отримав важке поранення у вигляді мінно-вибухової травми з опіками та контузією.
9-го січня 2016-го р. нагороджений медаллю «За оборону рідної держави».
На Херсонському полігоні Вадим познайомився зі своєю майбутньою дружиною, бойовим медиком Оленою. 26-го листопада 2016-го р. Вадим і Олена повінчалися у Свято-Смоленському храмі та взяли шлюб у м. Лозова Харківської обл.. На весіллі були присутні тільки побратими з батальйону «Донбас».
Змолоду Вадим стояв на боці Правди і справедливості. Мав дуже запальний характер - вогонь та якості справжнього героя.
Багато років свого життя присвятив армії. У 2017-му р. брав активну участь в боях на Луганщині.
Одного разу ситуація ускладнилася раптовим обстрілом з танків по позиції Світлодарської дуги, майже всі поховалися. Вадим же з побратимом вели бій удвох, щоб не здати позицію.
Згодом його нагородили нагрудним знаком «За зразкову службу».
4-го серпня 2017-го р. у Вадима народилася донечка Анастасія. Доньку від народження обожнював. З народженням доньки Вадим звільнився зі служби, працював муляром на будові. Власноруч збудував дім у с. Вовчинець у передмісті Івано-Франківська.
На спогад про безстрашного воїна зараз там росте дуб Вадим.
З початком повномасштабної війни у 2022-му р. вступив до лав ТРО м. Івано-Франківська. На початку 2023 р. добровільно приєднався до лав ЗСУ, служив у складі 109-го окремого гірсько-штурмового батальйону.
Протягом березня 2023-го р. виконував бойові завдання під Бахмутом у с. Білогорівка, був командиром підрозділу з 10 осіб.
9 березня близько 17 години Вадим востаннє вийшов на бойове завдання. Ворог обстрілював позицію і було прийнято рішення вийти групою на підтримку,цю групу очолив Вадим . Хлопців обстрілювали з усіх сторін,тому у паніці вони не помітили своїх і по ним теж стріляли.Добігши до позиції і знявши з плеча РПГ ,прилітає перша 120 міна і так кожні 5 хв почали падати міни по позиції.Вже на той момент було багато поранених,їх положили на ноші і видвегаємся вперед.Зверху Орлан корегує три міномети.Тікати нікуди, всі бліндажі та укриття розбиті.Тоді по напрямку ходу групи Вадим замітив окоп ,прийняв рішення скочити у нього.Міна потрапила в окоп, де на той момент перебували хлопці. Вадим отримав смертельне осколкове поранення прямо в серце. Перед смертю встиг закрити собою побратима Валентина Нестерова, і той залишився живим. З осколковим пораненням ноги Нестеров повернувся на позицію. 11 березня вийшов забрати хлопців з поля бою і загинув на місці.
Похований Вадим на Алеї Слави с. Чукалівка біля м. Івано-франківськ.
