Таценко Олександр Романович
Солдат, Олександр Таценко , позивний ДЖОКЕР, Загинув 15 жовтня 2024 року в районі населеного пункту Суджа Курської області, під час виконання бойового завдання, в результаті наїзду на вибуховий пристрій невідомого походження від отриманого поранення не сумісного з життям.
Олександр народився 26.09.2002 р. в селі Боромля Сумської області. Навчався в Боромлянському НВК, після чого вступив до ДНЗ "Сумське міжрегіональне вище професійне училище" ВПУ 16. Пізніше вступив до Сумського будівельного коледжу. Здобувавши освіту в коледжі не залишився осторонь та вступив до лав Збройних Сил України.
З першого дня повномаштабного вторгнення в рідному селі Боромля знищував техніку ворога.
Влітку 2022 року був мобілізований Хмельницьким РТЦК та СП. Виконував бойові завдання на прикордонні Сумської області.
В квітні 2024 року був переведений до 4 полку Сил Спеціальних Операцій «Рейнджер».
Саша став не лише військовим, а й блискучим лідером серед підрозділу. Його моральна стійкість і вміння діяти у критичних ситуаціях викликали повагу серед побратимів.
Він був дуже добрий, завжди позитивний, завжди підтримував та допомагав всім, хто цього потребував, був відповідальним у своїй справі, ніколи не підводив.
Був життєрадісним, мріяв якнайшвидше повернутися додому, відкрити свій бізнес, багато подорожувати, мріяв про донечку.
«Саша був люблячим, вірним чоловіком, сином, братом, другом, побратимом. Наша родина була для нього на першому місці. Намагався приділяти максимум уваги, робив якісь сюрпризи, подарунки, виїзди на природу та відпочинок. З ним я була як за кам’яною стіною. Нам було дано дуже мало часу, щоб бути разом, але не дивлячись на такий короткий проміжок часу, ми були дуже щасливі разом. Багато людей не відчували тих почуттів, того кохання, що відчули ми. Він був завжди моєю підтримкою, опорою, захистом. Між нами було дуже багато спільного, тому нам мабуть і було так легко разом. В нас були спільні погляди на життя, спільні мрії. Щоб між нами не траплялось ми не залишали один одного. Я ще досі не вірю, що Саші більше немає поруч зі мною, я все ще чекаю на нього вдома, мені важко далі будувати плани, бо без нього це все тепер немає сенсу. Я буду пам’ятати, коханого, все своє життя та буду робити все, щоб про нього пам’ять жила вічно. Моя любов до нього буде жити вічно. Хоч його серце вже не б’ється, та моє б’ється заради нього» - слова дружини Інни.
Звістка про загибель Саші шокувала всіх, ніхто не вірив до останнього, що його вже немає.
Похорон зібрав дуже багато мешканців села, людей з якими він служив, з якими дружив - прийшли віддати шану. Всі говорили про його доброту, відвагу. Для багатьох він став символом незламного духу і патріотизму.
Він залишив по собі не тільки світлі спогади, але й надію на мирне майбутнє. Його історія стала прикладом для багатьох, хто прагне відстоювати свої цінності, і нагадуванням про те, що свобода вимагає великих жертв.
В Саші залишились - кохана дружина, батьки, рідні, друзі.
Він завжди буде Героєм і пам'ять про нього житиме вічно в серцях кожного.