Калаур Вадим Вячеславович
Калаур Вадим Вячеславович.
Народився Вадим 17 квітня 1991 року у м. Рівне. Пізніше, разом з батьками, переїхав у м. Костопіль. Навчався в ЗОШ №6, м. Костополя, закінчив Костопільський будівельно-технологічний технікум за спеціальністю "столяр", "оператор ПЕОМ". Проходив службу в армії, м. Павлоград, внутрішні війська, 2009-2010 рр.
У 2014 р. проходив військову підготовку на Костопільському полігоні.
У 2015 р. одружився і переїхав у м. Луцьк. Працював столярем.
У 2016 р. записався до складу територіальної оборони Рівненської області.
У 2017 р. народився син - Роман.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення росії, Вадим не міг стояти осторонь. Він казав:-"Хтось же має...Якщо всі будуть втікати і ховатися, ті москалі швидко до нас прийдуть". Не чекаючи повістки, відвізши мене і сина до батьків, сам поїхав у військкомат м. Костополя і записався до лав ЗСУ. Спочатку проходив навчання на Костопільському полігоні, потім у Кропивницькому. Там потрапив до 57 окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка, його призначили старшим стрільцем 17 батальйону 3 механізованого відділення 1 механізованого взводу 1 механізованої роти. Виконував бойові завдання у м. Лисичанськ.
22 квітня 2022 року під час виконання бойового завдання в районі смт. Новотошківське Луганської області, отримав поранення несумісні з життям.
До позицій наших захисників, підходив танк, чоловік взяв "Джавелін" і пішов проти нього, думав, що встигне його підбити, але, на жаль, загинув. Йому назавжди - 31.
29.04.2022 був похований на Костопільському кладовищі "Нове".
Посмертно був нагороджений медаллю "За оборону рідної держави".
Вдома на нього чекали батьки, сестра, дружина і син.
Вадим був добрим, чесним, справедливим, завжди з посмішкою на обличчі, любив жартувати. Готовий був прийти на допомогу, безкорисливо. Мав "золоті" руки, намагався усе зробити, як він сам казав, ідеально і самостійно. У січні 2022 встигнув завершити ремонт у кімнаті сина. Був дбайливим, люблячим чоловіком і татом. Завжди в усьому допомагав мені, багато часу проводив із сином. Вже змалку навчав його, як користуватися різними інструментами, намагався прищепити любов до праці. Вмів смачно готувати. І взагалі, за що б не брався, все у нього виходило.
Вадим пішов на війну, щоб його син зростав у вільній, незалежній країні, під мирним небом. Він віддав своє життя з вірою в серці, що Україна переможе і стане ще кращою, ніж була.
Вадим був, є і буде Героєм!
Кохаю, тебе, Масічок, навіки!💜
Мій коханий був столярем. У нашій квартирі дуже багато речей зроблено його руками. Ще коли ми зустрічалися, він мені подарував столик під ноутбук, дизайн якого сам придумав. Також сам розробив макет стола під телевізор, ліжко для нас і для сина, обідній стіл, ключницю, полицю для взуття і навіть, спеціально для мене, турнік, щоб я займалася і в мене не боліла спина. Він міг зробити усе щозавгодно. Часом, хтось із друзів, чи знайомих, просили щось зробити і він ніколи не відмовляв. Ще мій коханий дуже любив складати картини із пазлів. Одного разу я йому на День Святого Валентина, подарувала пазл на 1500 елементів і він його сам зібрав. Потім склеїв, зробив рамку і вийшла дуже гарна картина. Наступного року зібрав ще одну. Йому це дуже подобалося, але не завжди вистачало часу. Коли він розпочинав якусь роботу, завжди доводив до кінця, а потім говорив:-"Хто красава? Я - красава". Мій чоловік був дуже позитивним, з посмішкою на обличчі, завжди жартував і любив щось наспівувати під час роботи. А ще - дуже смачно готував. У нього навіть була улюблена сторінка в інтернеті з рецептами. Одного разу, коли я захворіла, приготував мені курячий суп, а на десерт - торт. Це було так приємно. Любив готувати як основні страви, так і солодощі. Коли готував, завжди закривав двері щоб я не бачила, кликав вже тоді, як усе було готове. Завжди намагався подати якось гарно і з любов'ю, інколи запалював свічки, влаштовував романтичні вечері. Він був дуже турботливим. Коли я завагітніла, відносився до мене як до кришталевої вази, оберігав, виконував усі мої бажання. Постійно повторював, що моє завдання - бажати, а його - виконувати ці бажання. Після народження сина, він став дуже хорошим татом. За останній рік, вони багато часу провели разом. У них навіть були свої "ритуали" під час купання та перед сном. Таких людей, як мій коханий, дуже мало, а тепер - ще менше. Він був дуже добрим, чесним, совісним, ніколи не підвищував голос, завжди, усім, хто просив, намагався допомогти. Усі, хто його знають, пригадують лише хороше і це не тому, що він загинув, а тому, що це правда. Мій коханий - найкращий, а найкращих забирають небеса!💔
Присвячується Герою України. Пам'яті Вадима Калаура.
